Авторам

У роботу приймаються матеріали в електронному вигляді у форматах, що можуть бути опрацьовані в середовищі операційної системи Microsoft (MS) Windows. Матеріали можна передати на USB-накопичувачі або відправити електронною поштою на адресу: verstka@pravo-izdat.com.ua.

Технічні вимоги до рукописів у цілому:

• гарнітура шрифту: Times New Roman;
• розмір шрифту: 14 пунктів;
• міжрядковий інтервал: 1,5;
• поля: 2 см з усіх боків.

Використовуйте в межах рукопису однакову гарнітуру шрифту для всіх елементів. Будь-які виділення в тексті, наприклад напівжирним шрифтом або курсивом, повинні бути виправдані.

! Уникайте багатобарвних колірних виділень у тексті. Якщо ж вони вкрай важливі, опішить ці маркування на початку рукопису.

Рисунки (діаграми, графіки, схеми, фотографії тощо) і таблиці, які мають бути правильно пронумеровані й пов’язані з текстом, для зручності редагування вставте у відповідні місця тексту рукопису одразу після посилання на них. Отже, рукопис має бути документом MS Word з імпортованими в нього зображеннями.

! Додатково необхідно подати малюнки окремими файлами в графічних форматах (див. нижче).

! Розпізнавання, очищення та редагування відсканованого тексту, за загальним правилом, ви повинні виконати самостійно.

Надісланий для видання рукопис поряд з основним текстом повинен мати титульний аркуш, анотацію, зміст і (в разі потреби) апарат видання (покажчики, додатки тощо). Усі сторінки рукопису мають бути пронумеровані без пропусків. У суцільну нумерацію включаються всі елементи авторського оригіналу.

У разі виявлення невідповідності поданих матеріалів цим вимогам ми змушені будемо повернути рукопис.

Підрядкові бібліографічні посилання мають бути оформлені згідно з ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання» (зі змінами 2017 р., якими серед іншого передбачено наявність пробілів перед і після знаків приписаної пунктуації (двокрапки, крапки з комою, навскісної риски)).

Позатекстові бібліографічні посилання також оформлюють за ДСТУ 8302:2015, позначають, наприклад, як «Список бібліографічних посилань», «Бібліографічні посилання на цитовані джерела» і розміщують одразу після основного тексту публікації.

На відміну від них бібліографічні списки (списки використаної, рекомендованої літератури, джерел) і покажчики слід оформлювати за ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». У назві таких списків наводять слово «Список» (наприклад, «Список використаної літератури (використаних джерел)», слово «бібліографія» не використовують.

У періодичних і продовжуваних виданнях пристатейні бібліографічні списки розміщують після основного тексту публікації та списку позатекстових бібліографічних посилань (за наявності).

У подальшому бібліографічні посилання та бібліографічні списки можуть бути піддані корегуванню чи редагуванню різних груп складності залежно від якості первинного матеріалу і вашого бажання.

Вимоги до текстових матеріалів

Документи MS Word for Windows подають у форматах DOCX, DOC або RTF.

Якщо для набору тексту ви використовуєте редактор MS Word 2007 / 2010 / 2013, обов’язково зверніть увагу на редактор формул, що використовується в системі. Усі формули повинні бути набрані за допомогою редактора MathType 6.x. На жаль, ми не зможемо працювати із вбудованим у MS Word 2007 / 2010 / 2013 формульним редактором Equation 3.0.

! Важливо не перезберігати документи формату DOCX, які містять формульний набір, у формат DOC, адже в такому разі відбувається автоматичне перетворення всіх формул на графіку, що надалі не дає змоги їх редагувати й робить рукопис непридатним для редакційно-видавничого опрацювання.

Якщо формули, наявні в електронних авторських матеріалах, містять символи або індекси (як верхні, так і нижні), які редактор або верстальник можуть зрозуміти хибно, їх необхідно розмітити в друкованому екземплярі рукопису.

Вимоги до графічних матеріалів

Векторні зображення подають у форматах:

• CDR (CorelDraw до версії X7);
• EPS (усі програми);
• PDF (Adobe Acrobat).

! Файли у форматах PPT (MS PowerPoint), XLS (MS Excel), DWG (AutoCAD та інші програми Autodesk), у будь-яких форматах CAD / CAM / CAE-систем, графіка, створена в MS Visio мають бути конвертовані вами в універсальні формати (EPS, PDF).

Вимоги до зображень, що надаються:

• шрифт: гарнітура Times New Roman; розмір: 9 пунктів (у виняткових випадках – 8 пунктів); написання російських і грецьких символів, а також цифр – пряме, латинських символів – курсивне; для індексів розмір шрифту зменшується на 2 пункти;
• ширина зображення: або дорівнює ширині смуги видання, або є не більшою, ніж половина ширини смуги видання (для видань до 4 ум. друк. арк. – 110 і 50 мм відповідно; для видань понад 4 ум. друк. арк. – 135 і 65 мм);
• товщина ліній: виносних, осьових, допоміжних – 0,5 пункту, основних – 1 пункт, виділених елементів – 1,5–2 пункти;

Растрові зображення подають у форматах:

• TIFF (для більшості типів зображень);
• JPG (виключно для фотографій).

Растрове зображення розміру для публікації повинне мати роздільну здатність 300 dpi.

Використання ілюстрацій, які містять монохромну графіку й текст у форматі JPEG зі стисненням або в похідних від нього форматах, може спричинити спотворення поданого матеріалу у виданні.

Графіка, запозичена з мережі Інтернет, зазвичай має низьку якість, що є небажаною для використання в поліграфії. Штучне підвищення роздільної здатності вебграфіки (ресемплінг) до покарщення якості зображень не приводить. Вебграфіка приймається в роботу тільки за погодженням із видавництвом, оскільки, крім проблем якості, з’ясуванню підлягають питання легальності використання графічного матеріалу.

Графічні зображення для подальшого сканування у видавництві приймаються, якщо це:

• роздруківки на лазерному принтері (роздільною здатністю не нижче 600 dpi), але не напівтонові і кольорові зображення;
• офсетні друкарські відбитки (які є найменш бажаним варіантом через необхідність зменшення муару);
• фотографії.

У разі використання фізичних носіїв дискретної природи (офсетні відбитки чи відбитки на цифрових копірах, принтерах і такого роду техніці, що використовує методи растрування) необхідно бути готовим до зниження якості зображень у макетах. Це пов’язано з необхідністю заглушення муарових малюнків.

Дотримання положень стосовно авторських прав

Замовники й автори несуть відповідальність за можливе порушення авторських прав інших осіб.

Видавництво подає у виданнях знак охорони авторського права, спираючись на задекларовані замовником (автором) відомості. Правила подання копірайту врегульовані ДСТУ 8299:2015 «Інформація та документація. Знак охорони авторського права. Правила подання у виданнях».

Стосовно моновидань (монографій, підручники тощо) авторське право може належати:

• на видання в цілому автору або авторському колективу;
• на видання в цілому роботодавцю автора (авторів);
• автору (авторам) і роботодавцю;
• видавництву, якщо це прямо передбачено відповідним договором.

Якщо окремі частини твору написані кількома авторами (співавторами) самостійно, за умови передбачення цього в авторському договорі знаки охорони авторського права можуть бути подані окремо для кожного автора із зазначенням відповідних частин твору.

Дотримання положень стосовно грифів

Замовники й автори несуть відповідальність за надання літературі відповідних грифів, своєчасне їх оновлення та правильність формулювань, пов’язаних із затвердженням видань як підручників чи навчальних посібників.

Щиро просимо дотриматися всіх вимог, аби ми змогли якнайшвидше взяти ваш рукопис у роботу.

Види навчальних видань

Основними видами навчальних видань, що передбачені ДСТУ 3017:2015 «Інформація та документація. Видання. Основні види. Терміни та визначення понять», є:

навчальна програма – навчальне видання (далі – н. в.), що визначає зміст, обсяг, порядок вивчення й викладання певної навчальної дисципліни;

підручник – н. в., що містить у повному обсязі систематизований виклад навчальної дисципліни, відповідає навчальній програмі та має відповідний, офіційно наданий гриф;

навчальний посібник (далі – н. п.) – н. в., що доповнює або частково (повністю) замінює підручник і має відповідний офіційно наданий гриф;

навчально-методичний посібник – н. п., основним змістом якого є методика викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або методика щодо розвитку та виховання особистості;

навчальний наочний посібник – н. п., основним змістом якого є зображення, що унаочнюють предмет навчальної дисципліни;

хрестоматія – н. п., що містить літературно-художні, історичні, музичні та інші твори чи уривки з них, які є предметом вивчення у навчальній дисципліні;

практикум – н. п., що містить сукупність практичних завдань і (або) вправ із певної навчальної дисципліни, які сприяють засвоюванню набутих знань, умінь і навичок. До практикумів належать збірники задач і вправ, тестові завдання, збірники текстів диктантів і переказів, інструкції до лабораторних і практичних робіт тощо;

робочий зошит – н. п., що містить особливий дидактичний матеріал і сприяє самостійній роботі учня під час освоєння навчального предмета.

Як різновид довідника (довідкове видання прикладного характеру, побудоване в систематичному порядку чи за абеткою назв статей, призначене для швидкого пошуку певних відомостей) серед інших видів видань розрізняють також навчальний довідник.

Загальні рекомендації щодо підручників і навчальних посібників

Загальні рекомендації щодо підручників і навчальних посібників передбачено Методичними рекомендаціями щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів, затвердженими рішенням вченої ради Навчально-методичного центру вищої освіти (протокол № 6 від 29.07.2005).

На підставі цих рекомендацій «класичною» може бути визнано таку структуру підручників і навчальних посібників:

• зміст (перелік частин, розділів, глав, параграфів);
• передмова та/або вступ;
• основний текст;
• питання, тести для самоконтролю, обов’язкові та додаткові задачі, завдання, приклади;
• довідково-інформаційні дані для розв’язання задач (таблиці, схеми тощо);
• бібліографічний список;
• апарат для орієнтації в матеріалах книги (предметний, іменний та ін. покажчики).

1. Укладаючи зміст як перелік приведених у книзі заголовків рубрик, слід зважати на такі основні рекомендації:
   • заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті. Скорочувати заголовки у змісті або давати їх в іншій редакції порівняно із заголовками в тексті не дозволяється;
   • до змісту, як правило, необхідно включати всі заголовки рукопису, за винятком підзаголовків, розташованих у підбір із текстом;
   • позначення ступенів прийнятої рубрикації («частина», «розділ», «глава», «параграф» (§) та їх порядкові номери) пишуться в один рядок із відповідними заголовками і відділяються від них крапкою, а самі заголовки починаються з великої букви.

   ! Дуже часто трапляються випадки, коли фактичні заголовки в тексті не співпадають із заголовками у змісті через зміну робочої назви, виконане кимось редагування тощо, тож цей елемент книги доцільно перевіряти перед поданням.

   ! У разі автоматичного створення змісту за допомогою сервісу посилань в MS Word останнє слово кожного заголовка з’єднують крапками з відповідним номером сторінки у правому стовпчику змісту. Якщо ж зміст створюється вручну, то проставляти номери сторінок навпроти заголовків немає сенсу.

   ! Ступені прийнятої рубрикації визначаються авторами, зважаючи на зміст робочих навчальних програм і не обмежуються рекомендованими.

2. Передмовою слід вважати додатковий текст, що готує до засвоєння основного тексту та розміщений перед ним. Ця частина по суті є службовою, допоміжною частиною, тобто частиною апарата книги. Найчастіше в передмові йдеться про:
   • значення теми книги чи навчальної дисципліни;
   • особливості змісту й форми твору або видання;
   • джерела твору;
   • принципи відбору матеріалу;
   • принципи побудови твору й книги;
   • не висвітлені в навчальній книзі теми;
   • відмінності від книг на ту саму або близькі теми чи навчальних видань із цієї самої дисципліни тощо.

   Авторами передмови можуть бути не тільки автори основної частини книги, а й інші особи. За необхідності їх указують у кінці передмови праворуч.

   Обсяг передмови – 0,1–0,2 авт. арк. (4–8 тис. знаків із пробілами).

   Вступ є вступною частиною твору автора, де починає розкриватися його тема. У ньому серед іншого потрібно:

   • характеризувати роль і значення дисципліни (виду занять) у підготовці фахівця, показувати місце даного курсу (його частин) серед інших дисциплін;
   • формулювати основних завдання, що стоять перед студентом у процесі вивчення навчальної дисципліни.
3. Серед редакційно-видавничих вимог до основного тексту слід звернути увагу на таке.
   1. Актуальність і точність інформації. Зважаючи на те, що нормативні акти піддаються постійним змінам, такі зміни мають бути відображені, тобто інформація має бути актуальною на певну дату. Такою датою зазвичай вважається дата затвердження або рекомендації до друку, поширення через мережу Інтернет або в інший спосіб відповідною уповноваженою радою (вченою, науково-методичною тощо). Іншою такою датою може вважатися дата підписання макета «до друку», яка настає пізніше і зазвичай, але не обов’язково вказується у випускних даних, як правило, на останній сторінці видання. Водночас усі цитування мають бути точними.
   2. У навчальних виданнях доцільно використовувати підрядкові посилання (у вигляді виносок унизу сторінок), які можуть бути первинними або повторними, одиночними або комплексними й мати різну повноту даних. Як указано в загальних правилах подання матеріалів до Видавничого дому «Право», підрядкові бібліографічні посилання мають бути оформлені згідно з ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання». При цьому у виданнях, у яких авторство членів авторських колективів не розподілено за структурними елементів книги, доцільно застосовувати підходи до оформлення повторних посилань (скорочення записів до головних ідентифікаційних елементів). В іншому разі доцільність залежить від різних факторів.
   3. Редакцію нормативного акта на певну дату потрібно вказувати під час посилання на нього – або у вигляді лише дати ухвалення / видання тощо (у такому разі бажано посилатися на офіційне друковане видання), або також вказівкою на певну іншу дату (тоді краще посилатися одразу на редакцію зі змінами, наприклад, на базу даних «Законодавство України»). Наприклад:
      Про правотворчу діяльність : Закон України від 24.08.2023 № 3354-IX. Голос України. 2023. № 32.
      Конституція України : Основний Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР : ред. від 01.01.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-ВР (дата звернення: 21.03.2024).
   4. У тексті книги можна робити посилання на структурні елементи самої книги. У такому разі зазначають відповідні номери частин, розділів, підрозділів, параграфів, пунктів, підпунктів, позицій переліків, рисунків, формул, рівнянь, таблиць, додатків. Серед іншого це забезпечує уникнення повторів основного тексту.
   5. Для кращого сприйняття викладеного матеріалу доцільно робити виділення різних елементів тексту, наприклад, визначень, ключових слів тощо. Така візуалізація має бути однотипною в усій книзі.
4. Питання, тести, задачі, завдання, приклади бажано розміщувати наприкінці кожної структурної частини книги (глави, параграфа).
   За такою ж логікою основний текст може бути доповнено списком рекомендованих джерел, який слід оформлювати за ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».
5. Рисунки мають бути несуперечливими відносно текстової частини і придатними для редагування; однотипні ілюстрації мають бути виконані однією технікою. Інколи ілюстрації доцільно виділяти в окремий блок для подальшого кольорового друкування. Усі рисунки повинні мати назву.
6. Бібліографічний список (список використаної, рекомендованої літератури, джерел для поглибленого вивчення курсу), як указано в загальних правилах подання матеріалів до Видавничого дому «Право», слід оформлювати за ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». У назві таких списків наводять слово «Список» (наприклад, «Список використаних і рекомендованих джерел»).
7. Покажчики мають стати обов’язковим структурним елементом підручників і навчальних посібників. Вони полегшують користування книгою. Головними рекомендованими видами покажчиків є предметний та іменний.
   До предметного покажчика авторам необхідно включати назви предметів, їх якості та відношення; покажчик термінів є різновидом предметного покажчика, однак містить лише терміни й поняття, що зустрічаються в книзі.
   До іменного покажчика авторам необхідно включати особисті імена, тобто прізвища з ініціалами або повні імена, чи інші позначення імен (псевдоніми, клички, прізвиська) тих осіб, відомості про яких можна знайти в книзі.
   Поруч із кожним заголовком чи підзаголовком рубрики (так називається основний структурний елемент покажчика) після двох пробілів проставляються через кому номери сторінок, на яких він зустрічається. Цю роботу зазвичай «вручну» виконують автори, отримавши зверстаний макет книги.
   Рубрики, їх заголовки та підзаголовки в указаних покажчиках пишуться в один стовпчик і розташовуються в алфавітному порядку. Групу рубрик, що починаються з однієї букви, відділяють від наступної групи пробілом.
   Іншими рекомендованими покажчиками є географічний, найменувань колективів, заголовків видань чи інших документів (наприклад, нормативних актів).
   За наявності кількох покажчиків використовують принцип розміщення «від простого до складного» (наприклад, іменні перед предметними).
   Для складання покажчиків можна користуватися різними інструктивними матеріалами, зокрема рекомендуємо таке:
   Методичні рекомендації щодо вибору, складання та редагування допоміжних покажчиків до видань / Держ. наук. установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова». – Київ : Кн. палата України, 2011. – 79, [1] c.
8. У вигляді додатків доцільно давати різні матеріали, що доповнюють або ілюструють основний текст. За своїм характером і змістом вони повинні стосуватися всієї книги в цілому або її окремих частин, а не окремих часткових питань. Не допускається включати додатки, що не мають безпосереднього стосунку до теми книги.

Титульний аркуш

Титульний аркуш видання зазвичай утворюють 2 перші його сторінки.

! Усі записи на першій сторінці титульного аркуша в подальшому стають частиною бібліографічного запису про видання.

Серед іншого титульний аркуш може містити (але не виключно):

• у надзаголовкових даних великими буквами назву організації чи організацій, від імені або за участю якої (яких) публікується видання, наприклад: «НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»;
• нижче (рідко) у звичайній формі назву структурного підрозділу організації – безпосереднього виконавця роботи;
• у підзаголовкових даних відомості про повторність видання (перевидання), характер перевидання. Видання може бути доповненим (містити додаткові матеріали порівняно з попереднім), виправленим (із змінами, що уточнюють текст чи виправляють допущені в попередньому тексті помилки), переробленим (якщо текст повністю чи частково перероблено порівняно з попереднім), розширеним (тематично розширеним, доповненим новим текстом), а також без змін. Записується, наприклад, таким чином: 3-тє видання, доповнене або Видання 2-ге, без змін;
• на 2-й сторінці вверху ліворуч шифр УДК (для цього потрібно звернутися до фахівців бібліотеки);
• на 2-й сторінці внизу праворуч знаки охорони авторського права. Якщо йдеться про перевидання, то спочатку потрібно повторити копірайти попереднього видання, а потім указати ті, що стосуються змін.

! У цілому правильність оформлення вихідних відомостей видання (а титульний аркуш містить більшу частину з них) у подальшому забезпечать фахівці Видавничого дому «Право».

Анотація

Укладаючи анотацію, яка є складовою частиною каталожної картки і зазвичай розміщується на 2-й сторінці видання, слід дотримуватися вимог ДСТУ 7342:2013 «Інформація та документація. Видавнича анотація. Правила складання та подання у виданнях». Слід звернути увагу на таке:

1. Рекомендований середній обсяг анотації – 500 друкованих знаків (з урахуванням скорочень). Для скорочення обсягу дозволено вживати скорочені форми слів або загальноприйняті скорочення.
2. У тексті видавничої анотації не подають елементи бібліографічного опису й загальновідому інформацію.
3. Видавнича анотація у перевиданні має містити відомості про:
   • повторність видання (перевидання);
   • суттєві зміни в змісті повторного видання порівняно з попереднім;
   • назву попереднього видання (у разі її зміни) або зміни в авторському колективі;
   • рік випуску попереднього видання.

Надвипускні дані

У надвипускних даних (зазвичай остання сторінка видання) треба вказувати повні прізвища, імена й по батькові перших трьох авторів з усього складу авторів чи авторського колективу (чотирьох – якщо авторів чотири), тож на останній сторінці такі дані потрібно наводити.

У чому різниця між корегуванням і редагуванням?

Відповідь на це запитання знає небагато людей, і навіть фахівцям, які працюють у видавничій сфері, непросто розмежувати ці процеси. Спробуємо надати її, адже правильне загальне розуміння вказаних процесів, по-перше, допоможе нашому замовнику чи автору вибрати той перелік послуг, який відповідатиме його бажанням, цілям і фінансовим можливостям, а по-друге, сприятиме отриманню очікуваного результату з огляду на якість і строки виконання обумовлених завдань.

Щоби швидко отримати відповідь, звернімося до можливостей штучного інтелекту, а саме програми «Microsoft Copilot» (детальніше про неї дивіться тут). 19 жовтня 2024 р. Copilot надав таку відповідь.

Редагування і корегування часто вживаються як взаємозамінні терміни, але вони мають тонкі відмінності.

Редагування зосереджується на змісті, структурі й загальній подачі матеріалу. Це може включати:

• Перевірку фактичної точності.
• Підвищення зрозумілості та логіки аргументів.
• Оптимізацію структури та організації тексту.

Корегування більше пов'язане з технічними аспектами тексту:

• Виправлення орфографічних помилок.
• Перевірка пунктуації.
• Виправлення граматичних помилок.

Загалом, редагування – це більш всеосяжний процес, що охоплює корегування, але також додає внесок у змістовне покращення тексту. Якось так!

Існують ще й такі узагальнення: редагування фокусується на покращенні якості рукопису, тоді як коректура – на усуненні помилок у ньому чи в підготовленому макеті. Часто редагування вважають мистецтвом, а корегування – наукою.

Лінгвістичне й технічне – два основні види цих двох процесів. Перше стосується безпосередньо тексту, друге – його форматування.

Розкриємо ці процеси трохи детальніше, від простого до складного.

Корегування.

Корегування можливо проводити після редагування (класичний підхід, що забезпечує найвищу якість) або без нього.

Коректор не розглядає смисловий і стилістичний складники настільки ж докладно, як редактор.

Він перевіряє відповідність готового, зверстаного твору нормам Українського правопису (тобто чи немає в ньому орфографічних, граматичних і пунктуаційних помилок), а також «відловлює» випадкові помилки (наприклад, друкарські), пропущені редактором.

Загалом коректор працює над такими аспектами:

1. Загальна зв’язність і зрозумілість тексту. Якщо якась частина сприймається важко, коректор повинен повідомити про це редактору та/або перекладачеві (якщо такі процеси було замовлено).
2. Відсутність у тексті одруків, орфографічних, граматичних і пунктуаційних помилок.
3. Однотипність форматування текстів (слів, знаків пунктуації, стилів оформлення назв структурних одиниць, виносок, таблиць, формул тощо).
4. Правильність оформлення довідкового апарату видання, повнота бібліографічного опису.
5. Наявність відповідних посилань на джерела цитат і цифрових даних у тексті.
6. Правильність написання та уніфікація термінів, символів, одиниць вимірювання, умовних скорочень, однаковість форми позначень в ілюстраціях і тексті.
7. Відповідність колонтитулів і змісту сформованій структурі.

Робота коректора із замовником за замовчуванням не входить до стандартного пакета послуг.

Редагування.

Редагування тексту передбачає перевірку та покращення контенту з лінгвістичної, логічної та фактичної точок зору, щоб підвищити загальну якість наданої інформації.

Сфера діяльності редактора набагато ширша, ніж коректора, адже він працює також над смисловими та стилістичними помилками, зокрема:

• здійснює літературне опрацювання авторського оригіналу, вдосконалює композицію видання, усуває смислові невиразності, уточнює формулювання; редакторською майстерністю сприяє підвищенню мовного й літературного рівня видання;
• визначає правильність логічних висновків;
• перевіряє відповідність інформації процитованим джерелам; стежить за точністю посилань на першоджерела, правильністю використання термінів і фактів;
• надає допомогу авторам у визначенні композиції видання (розміщення частин, розділів; підготовлення апарату книги: передмови, бібліографічних довідок, іменних та предметних покажчиків, коментарів тощо), погоджує з ними доповнення, скорочення;
• стежить за дотриманням упорядкованої, чіткої структури;
• удосконалює форматування текстів (виділення ключових елементів).

Робота редактора з рукописом, тобто матеріалом до його верстання, зазвичай проходить стадію зняття питань з автором / замовником чи доведення до нього істотних правок і входить до стандартного пакета послуг, але час такої спільної роботи обчислюють окремо, адже тривалість такої роботи неможливо визначити заздалегідь.

Особливий блок редакційних робіт становить опрацювання бібліографічних посилань і списків використаних (рекомендованих тощо) джерел. Дуже часто ці роботи займають багато часу, адже первинна якість цього матеріалу не відповідає жодним вимогам.

Роботи щодо опрацювання бібліографічних посилань і списків використаних (рекомендованих тощо) джерел стандартно не входять до завдань із корегування та редагування. Замовник послуг одразу ж або після отримання від видавництва так званого пробного редагування повинен визначитися із цим питанням, зважаючи на особливості, викладені нижче.

Оформлюючи посилання і списки використаних джерел, фахівець, який виконує їх корегування, працює в межах матеріалу, поданого автором. Звертає увагу лише на таке:

• розташування різних елементів;
• пробіли;
• знаки пунктуації (тире, двокрапки, крапки з комою тощо);
• виділення курсивом;
• наявність абревіатур URL або DOI;
• уніфікованість подання дат;
• граматичні, пунктуаційні, орфографічні помилки;
• скорочення слів;
• окремі випадки недостатності даних.

Натомість редактор, окрім завдань, що виконує фахівець із корегування посилань і списків використаних джерел, здійснюючи також пошукову діяльність, установлює необхідні відсутні елементи і перевіряє елементи посилань / джерел, що викликають питання чи є суперечливими. Зокрема:

а) у разі звичайного редагування (1 група складності):

• визначає (самостійно чи у співпраці з автором) елементи, яких не вистачає, наприклад: місце видання, видавництво, рік, діапазон або кількість сторінок, склад авторів тощо;
• перевіряє актуальність електронних посилань;
• однотипно оформлює дати й номери, що стосуються нормативних актів;
• опрацьовує окремі посилання / джерела іншими, крім української та російської, мовами;

б) у разі ускладненого редагування (2 група складності) – також:

• перевіряє назви сайтів, дати розміщення матеріалів на них;
• опрацьовує посилання / джерела іншими, крім української та російської, мовами (не більше 20 %);
• проставляє дати звернення до електронних ресурсів там, де їх не вистачає;

в) у разі складного редагування (3 група складності) – також:

• опрацьовує посилання / джерела іншими, крім української та російської, мовами (20–50 %);
• перевіряє посилання / джерела на повторюваність, застосовує підходи до оформлення повторних посилань;
• переводить посилання / джерела у формат іншого ДСТУ;
• укладає список використаних джерел;

г) у разі найскладнішого редагування (4 група складності):

• опрацьовує посилання згідно з іноземними стандартами оформлення;
• здійснює пошук і додавання DOI.

Отже, замовник послуг може ухвалити одне з таких рішень стосовно бібліографічних посилань і списків використаних (рекомендованих тощо) джерел:

• залишити їх без редакційного опрацювання;
• замовити корегування бібліографічних посилань і/або списків;
• замовити редагування бібліографічних посилань і/або списків певної групи складності.

Для підготовки матеріалу було використано такі основні джерела:

1. Сологуб Д. Редагування та коректура – в чому різниця? Content Writer : вебсайт. 15.07.2024.
2. Памплона Ф. Редагування та коректура: Важливість, відмінності та поради. Mind the Graph : вебсайт. 10.05.2022.
3. Ліннік Л. У чому відмінність редагування від коректури тексту? Профпереклад : вебсайт / Бюро пер. «Профпереклад», Київ.
4. Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників : наказ М-ва праці та соц. політики України від 29.12.2004 № 336. База даних «Законодавство України» / Верхов. Рада України.
5. Про затвердження нормативної документації з праці та професійної кваліфікації : наказ Держ. ком. телебачення і радіомовлення України від 20.11.2006 № 288. База даних «Законодавство України» / Верхов. Рада України.

- Професійна верстка макета

- Обробка фотографій

- Створення схем, таблиць, графіків

- Розробка обкладинки видання

- Надання ISBN, оформлення вихідних даних

DOI (Digital Object Identifier) – з англ. «цифровий ідентифікатор об’єкта» – використовують для постійної та унікальної ідентифікації об’єктів інтелектуальної власності будь-якого типу.

Для наукового контенту DOI надає реєстраційне агентство Crossref (США). Видавничий дім «Право» є членом цього агентства і діє згідно з прямим договором із ним.

Відповідно, маючи як індивідуальний ідентифікатор префікс 10.31359, Видавничий дім «Право» за бажанням замовника надає DOI науковим і навчальним виданням у цілому та/або вміщеним у них окремим матеріалам.

Головні вимоги до матеріалів, яким надається DOI:

• реєстровані матеріали повинні бути розміщені в інтернеті й мати власну URL-адресу;
• URL-сторінка матеріалів повинна бути доступна на довготривалій основі;
• URL-адреса повинна бути оновлена в реєстрі Crossref у разі її зміни.

Основні властивості DOI:

• однозначність: один цифровий ідентифікатор – один документ. Без двозначностей, як у списках літератури;
• незмінність: URL-адреси можуть змінюватися, а DOI «живе вічно». Цифрові об’єкти з DOI завжди будуть розміщені на місці реєстрації;
• переадресація: якщо ваш твір перенесли з одного вебсайту на інший, постійний цифровий ідентифікатор знає, де вона;
• метадані: цифровий унікальний код публікації – це не просто лінк, а ще й база знань: автор, назва, рік, журнал тощо – усе в одному місці;
• універсальність. Усі найбільші світові видавці визнали зручність і безпеку використання DOI.

DOI в науковій діяльності потрібен для того, щоб ваші публікації не загубилися в мережі, правильно цитувалися і залишалися доступними незалежно від того, як часто змінюються вебсайти, платформи та сервери.

У науковому світі DOI публікації виконує такі критично важливі функції.

• цитування. DOI дає змогу точно ідентифікувати джерело, що зменшує кількість помилок у списках літератури;
• статистичний облік. За DOI можна відстежити перегляди, завантаження, кількість згадувань чи цитувань. Улюблена аналітика будь-якого науковця;
• професійна видимість. У цілому надання DOI позитивно впливає на репутацію як автора, так і видавця. Багато баз даних (Scopus, Web of Science, Google Академія та ін.) автоматично індексують публікації саме через DOI;
• підв’язка до авторських профілів. Наприклад, ORCID iD, де наявність DOI публікації прискорює розпізнавання авторства.

Для отримання DOI публікації та всіх переваг від використання постійного ідентифікатора замовник має заявити про це під час укладення договору з Видавничим домом «Право» й окремо надати такі відомості мовою твору та англійською мовою:

• прізвища, імена і по батькові всіх осіб, які мають авторські права на твір (автори, упорядники тощо) або причетні до його створення (наприклад титульних редакторів);
• ORCID iD цих осіб;
• відомості про їх афіліацію (пов’язаність роботою чи навчанням із певною організацією);
• назви основного твору і його частини, якій надається DOI;
• анотацію або реферат;
• ключові слова;
• список використаних / цитованих джерел (його бажано подавати за одним із міжнародних стилів цитування);
• URL-адресу, за якою розміщується твір (її можливо подати безпосередньо перед активацією DOI).

Замовник зобов’язується повідомити видавця про зміну URL-адреси розміщеного твору в разі його розміщення поза межами вебсайту Видавничого дому «Право» для своєчасного відображення цієї зміни в реєстрі Crossref і подальшої правильної роботи постійного ідентифікатора.

Для підготовки матеріалу було використано такі основні джерела:

1. Полторацька Ю. DOI для науковців: цифрова ідентифікація публікацій. Магістр : вебсайт. 30.07.2025.
2. Цифровий ідентифікатор об’єкта. Вікіпедія. Востаннє відред. 17.09.2025.
3. Crossref : вебсайт.

- Обрання оптимальної технології друку залежно від накладу та специфіки видання (цифровий або офсетний)

- Обрання оптимальної схеми фінансових відношень між видавництвом та замовником

- Вигтовлення видань малими та великими накладами

Видавництво «Право» разом із виготовлювачами видань забезпечує розсилання обов’язкових примірників усіх своїх видань відповідно до Закону України «Про обов’язковий примірник документів».

Порядок доставляння обов’язкових примірників документів установлений Кабінетом Міністрів України і передбачає надсилання друкованих видань залежно від виду, тематичної спрямованості й тиражу таким отримувачам:

• Президент України;
• Верховна Рада України;
• Кабінет Міністрів України;
• Державний комітет телебачення і радіомовлення України;
• Національна бібліотека імені В. І. Вернадського;
• Національна парламентська бібліотека;
• Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова»;
• Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка;
• Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника;
• Одеська національна наукова бібліотека;
• Державна науково-технічна бібліотека України;
• Національна історична бібліотека України;
• Національна наукова сільськогосподарська бібліотека Національної академії аграрних наук України;
• Національна наукова медична бібліотека України;
• Державна бібліотека України для юнацтва;
• Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського;
• Національна юридична бібліотека;
• Конституційний Суд України та ін.

За потреби Видавничий дім «Право» може здійснити розсилання і до інших адресатів, що обумовлюється в договорі.

- Забезпечення доставки готового накладу в будь-який населений пункт України (за винятком тимчасово окупованих територій)